24 квітня 2026 року відбулася важлива та довгоочікувана подія — ще 193 українських захисники повернулися додому з полону.
Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, наголосивши на складності та тривалості процесу їх звільнення.
За його словами, йдеться про військовослужбовців, які утримувалися на території Чеченської Республіки. Значна частина звільнених не була офіційно підтверджена як військовополонені через Міжнародний комітет Червоного Хреста — їхню долю вдалося встановити завдяки альтернативним джерелам. Один із повернутих вважався зниклим безвісти.
Звільнення стало результатом роботи перемовної групи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, до якої входять представники різних державних органів, зокрема Офісу Омбудсмана. Дмитро Лубінець підкреслив, що ця діяльність триває постійно і залишається одним із ключових напрямів державної політики.
Серед звільнених — переважно військовослужбовці Збройних Сил України, зокрема бійці територіальної оборони, мотопіхотних, механізованих, танкових і штурмових підрозділів, а також морські піхотинці. Крім того, додому повернулися представники Національної гвардії України, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту. Більшість із них — солдати.
Омбудсман також повідомив про стан здоров’я звільнених: багато хто має травми та хронічні захворювання, всі виснажені й потребують як медичної, так і психологічної допомоги після пережитого в полоні.
«Також що ми зафіксували на місці: звільненні українці мають травми та хвороби. Вони виснажені, потребують лікування та психологічної підтримки через пережите в неволі. », — наголосив Дмитро Лубінець.
Відомо, що найстаршому з повернутих — 59 років, наймолодшому — 23. Декілька військових зустріли свій день народження вже після звільнення або безпосередньо в ці дні, що додало події особливого емоційного значення для них та їхніх родин.
Представники Офісу Омбудсмана були присутні на місці повернення разом із регіональними координаторами. Вони фіксували дотримання норм міжнародного гуманітарного права, спілкувалися зі звільненими та інформували їх про подальші права і можливості після повернення в Україну.
Ця подія стала ще одним кроком у складному процесі повернення українських громадян додому та нагадуванням про ціну, яку країна платить за свою свободу.