Неподалік Вінніпегу (провінція Манітоба, Канада), знайдено поховання видатного уродженця Сумщини, музикознавця, диригента, громадського діяча Павла Маценка. Сумський історичний портал уже публікував його унікальний спогад про Різдво в Сумах 1918 року.
Сьогодні ми публікуємо відео про віднайдення могили видатного українця, яке здійснила Людмира Шикота – українська активістка з Вінніпегу.
Нижче – біографічна довідка про нашого земляка:
Маценко Павло Пилипович
Маце́нко Павло́ (24 грудня 1897, слобідка Кириківка нині: смт Кириківка, Великописарівський район, Сумська область — 8 березня 1991, Вінніпег, Канада — український музикознавець, диригент, педагог, публіцист, редактор, громадський діяч.
Походженням з козацького роду. Здобув освіту в рідному селі Кириківка; відтак вчився у Харкові та в Сумах. Воював та був поранений у Першій світовій війні. Закінчив старшинську військову школу в Києві; вступив до 2-го Слобідського полку армії УНР в 1917.
Будучи евакуйованим англійцями на острів Кіпр, він захворів на тиф та диригував протягом 1921 –1922 церковними і світськими хорами на тому ж острові. А невдовзі, вже в 1923–1924 роках в Болгарії у лісах і копальнях та на фабриці, — тут організував і диригував болгарським хором.
Переїхавши у 1924 до Праги та вступивши у Високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, закінчив музично-педагогічний факультет, продовжував студії в Празькій музичній консерваторії, та в 1927–1928 закінчив чеську школу високих педагогічних наук. У Празі диригував «Українським академічним хором», а протягом 1929–1931 — хором української католицької церкви у Відні. З 1932 року — доктор музично-педагогічних наук.
На запрошення Українського народного дому в 1937 прибув до Вінніпегу, де до 1940 працював учителем і диригентом. Протягом 1940—1945 років викладав на «Українських освітніх курсах» для молоді Канади й Америки, яких і був ініціатором. У 1941 заснував хор Молоді Українського національного об’єднання (МУНО) і диригував ним по 1949. Був секретарем Комітету українців Канади (КУК) з дня його заснування, згодом — головою його освітньої секції.
Включившись у культурно-суспільне життя української громади у м. Вінніпег, працював культурно-освітнім референтом УНО Канади, співзасновником і довголітнім секретарем вінніпезького Осередку української культури й освіти, співредактором газети «Новий Шлях» та дописувачем до українських часописів і журналів. Праця на освітній ниві не обмежувалася до Вінніпегу: був членом-кореспондентом УВАН у Канаді, ректором Інституту св. Івана у Едмонтоні, професором музики Колегії св. Володимира в Робліні (УГКЦ) і Колегії св. Андрея (УПЦК) при Манітобському університеті.
Автор наукових праць і досліджень, та публіцистичних статей.
Серед творів – «Повна служба Божа» (1948), «Колядки і щедрівки» (1952), «Прокимени недільні» (1970), «Українські канти» (1981). Автор нарисів про Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, М. Гайворонського, Б. Кудрика та ін. Особистий архів М. зберігається в Осередку укр. культури й освіти у Вінніпезі.
Пр.: Повна Служба Божа на мішаний хор. Відень, 1931; Служба Божа на три жіночі голоси. Вінніпеґ, 1948; Давня українська музика і сучасність. Вінніпеґ, 1952; Нариси до історії української церковної музики. Роблин; Вінніпеґ, 1968; Конспект історії української церковної музики. Вінніпеґ, 1973.
Літ.: Павло Маценко // Кошиць О. Відгуки минулого: Кошиць в листах до П. Маценка. Вінніпеґ, 1954; Павло Маценко. Музиколог, композитор і громадський діяч. Торонто, 1992; Головащенко М. І в Канаді залишився українцем // Музика. 1997. № 4; Пархоменко Л. Микола Малько – Павло Маценко: діалог поза Україною // Студії мистецтвознавчі. К., 2006. Ч. 2; Житкевич А. Розсіяні світами. Т. 1. Т., 2015.